Цей випуск нашої розсилки присвячений проектам про українські родини та дітей. З початку повномасштабного вторгнення в Україну до Австрії прибули десятки тисяч жінок з дітьми. Однією з найбільших проблем було потрапити до школи, дитсадка, продовжити навчання. І хоча багато українських шкіл продовжували працювати дистанційно, здобути знання, як і влаштуватися на місці, було непросто. У різних австрійських містах почали виникати незалежні проекти, спрямовані на вирішення цих проблем. Арт-простір toZOMIA – один із них.

© toZOMIA

Діти та дорослі з України збираються щосереди в маленькому, але затишному мистецькому просторі toZOMIA у Відні. Батьки приводять дітей на майстер-класи з малювання, малювання та інші. Перед початком майстер-класів починають пересувати столи, розставляти стільці та крісла. За кілька хвилин місце наповнюється дитячими голосами.
Поки діти балакають, дорослі говорять про своє, хтось наливає чай, хтось ділиться контактами перукаря, хтось чекає своєї черги до психотерапевта. На перший погляд все виглядає трохи хаотично, але все має свою внутрішню логіку. З дорослими працює Анна Снісар, з найменшими – Діана Подгорна, зі старшими – Ольга Жураковська, а Маріанна Галицька веде відвідувача на сеанс терапії в окремій кімнаті нагорі. Усі вони прибули до Відня після 24 лютого 2022 року.

Як починався проект toZOMIA

Мати трьох дітей Катерина Колеснікова прибула до Відня з Черкас на третій день повномасштабного вторгнення. Вона каже, що приходить до toZOMIA регулярно, тому що тут знаходить віддушину, спілкування та творчу енергію. Її діти вже подружилися з однолітками, а Катерина говорить з іншими мамами про те, де знайти хорошого лікаря, розпродаж, салон для манікюру.

Художниця Анна Ходорковська, одна з ініціаторів проекту і член toZOMIA, розповіла про перші дні ініціативи. На початку повномасштабного вторгнення Анна регулярно ходила на центральний вокзал і допомагала біженцям з України з перекладом. Вона обговорювала ситуацію з колегами з “Колективу солідарних справ”, як покращити допомогу в цій ситуації.
“Я помітила, що прибуває багато жінок з дітьми. Спочатку ми з колективом думали, що будемо просто проводити майстер-класи, а я буду перекладати, але потім вирішили провести зустріч з громадою і запитати людей, що їм потрібно в цій ситуації. На першу зустріч прийшло більше сотні людей з дітьми. Був повний хаос, хтось просив пересунути матрац, комусь потрібен чайник і ліжко. На той час не було жодної школи чи садочка, які б приймали українських дітей. І одна мама сказала, що було б добре поговорити з психологом. Ми вирішили поєднати ці два формати: психотерапію та арт-заняття”, – розповіла Анна.

Заняття для дітей та дорослих

Проект toZOMIA має мистецьке та соціальне спрямування. Його засновниками та активними учасниками є Ірен Лукас, Крістоф Ейлер, Барбара Айхгорн, Антуан Ефруа та Анна Ходорковська. Спочатку все відбувалося на волонтерських засадах, згодом проект отримав спонсорів від команди «Солідарність».
Одна з гостей першої зустрічі порадила художницю Анну Бойко з міста Біла Церква, яка раніше вела заняття з дітьми, але потім повернулася в Україну. В одній із численних волонтерських телеграм-груп потрапила одеська психологиня Маріанна Галицька. Почала вести групи для дорослих.
Згодом проект почав розвиватися та залучати нових учителів мистецтва. Деякі з них знайшли через Telegram-канал «Офіс Україна». Усі відвідувачі toZOMIA спілкуються між собою через групу в Telegram, зараз у ній понад 300 учасників.

© toZOMIA

Громада будинку Gleis 21, де знаходиться toZOMIA, надає бібліотеку для терапевтичних сеансів, художник Ульріх Джірдізі тимчасово надає свою студію для художніх майстерень. Там новостворена українська творча група «Der Treffpunkt» з арт-простору toZOMIA разом з Анною Ходорковською виготовили мозаїчні лавки, які згодом були показані на виставці Über das Neue на Бельведері, 21.

Залишитися чи повернутися?

Кандидат психологічних наук Маріанна Галицька приїхала до Відня з Одеси разом із сином 7 березня 2022 року. Щоб не сидіти без діла, вона вирішила проводити терапевтичні групи по роботі з травмою. Вона вела його понад рік і регулярно приходило близько двадцяти людей. Після літньої перерви група не збиралася, і Маріанна вважає, що це свідчить про добре виконану роботу, також і учасниками. Зараз Маріанна працює індивідуально, зустрічається з двома людьми раз на тиждень, але всі місця заброньовані на місяці вперед.

© toZOMIA

«У терапевтичній групі ми багато плакали, багато переказували історій про те, хто пішов і як, чому і як ми сюди потрапили. З часом це питання зникло, тепер я надзвичайно рідко зустрічаю клієнта, який перекажуть, як вони виїхали.Найчастіші запити пов’язані з адаптацією.Найпопулярніше питання «Що робити?», «Залишитися чи повернутися?».Загалом людей можна поділити на тих, у кого є життя, якісь зв’язки, якась робота і постає питання чи потрібно повертатися.Друга частина людей – це люди, які фактично не мають життя, а просто чогось чекають.Це люди, які не вивчають німецьку мову. Не тому, що вони погані чи ліниві, річ у тому, що вони бачать себе лише вдома в Україні.

Багато питань пов’язані з дітьми. Що робити, коли сім’я в Австрії, чоловік в Україні та так довго сім’я розлучена? До того ж багато жінок самотні, тут постає питання організації свого особистого життя. Чи шукати такого, як я, чи намагатися зрозуміти іншу культуру – це питання ментальності», – ділиться Маріанна.

Робота з посттравматичними станами

Психотерапевт зазначає, що понад 80 відсотків населення країни отримали травми у воєнній обстановці, травму як для цього покоління, так і для наступного. У людей на початку інвазії був гострий стресовий розлад, але травма не пройшла, стала хронічною, тому йдеться про роботу з посттравматичними станами. «Мистецтвом можна допомогти, але не можна повністю вилікувати. Комусь може допомогти психотерапія, а комусь ні. Але я бачу, що ті, хто сюди регулярно приходить, стають кращими», – коментує Маріанна. Вона рекомендує психотерапію і каже, що якщо людина довго перебуває в будь-якому стані, то чим довше, тим важче це виправити.

«Мама у важкому емоційному стані обов’язково вплине на дитину. Також важливо знайти джерело свого ресурсу, настає момент, коли ми починаємо жити на знос, ми тільки витрачаємо енергію, але не отримуємо її, ти потрібно знайти щось для себе, з чого можна черпати ресурси та заряджатися енергією, щоб мати сили рухатися далі», – каже психотерапевт. Саме таким джерелом для деяких людей стає креативність і можливість невербально виражати свої емоції.

© toZOMIA

Харків’янка Анна Снісар каже, що малювання – це завжди психотерапія. Під час занять навіть дорослі заспокоюються, змінюється настрій. «Тут ми малюємо аквареллю, інші матеріали дорогі. І мета занять — зайняти батьків, поки вони чекають, поки діти закінчать уроки образотворчого мистецтва. До нас приходять люди, які не байдужі до мистецтва. Ми не тільки малюємо. , а також багато спілкуватися, допомагати один одному контактами та важливою інформацією. Це куточок дому, де можна вільно говорити на різні теми, що хвилюють”, – каже вона. Анна приїхала сюди з молодшим сином, а чоловік і старша дитина залишилися в Україні. Раніше вона ніколи не виїжджала за межі України. Переїзд був для неї нелегким, але вона вдячна Австрії за допомогу, яку вона отримує з сином, і за житло, яке вона отримала в Дияконії вперше. У Харкові Анна вела художню студію для дорослих. Вона хоче якомога швидше повернутися додому, але поки що живе у Відні. Тут, за її словами, почувається як вдома.

Трохи відволікання

Киянка Діана Подгорна все життя займалася дизайном меблів, інтер’єрів та конструкцією. До Австрії потрапила випадково. «Мої діти поїхали у відпустку, і війна їх застала не вдома, і донька була вагітна. Я не збиралася сюди їхати, але коли донька подзвонила і сказала, що її поклали в лікарню, я приїхала, було важко пологів, а півтора місяця я допомагала їй з іншою дитиною. Лежачи в лікарні, вона побачила в Telegram запрошення на ZOMIA», – розповідає вона. Потім їй подзвонила Анна Ходорковська, і Діана почала вчити дітей з трьох років. “Креативність відвертає від поганих думок. Тут діти можуть самовиражатися і вчитися, ми не пригнічуємо їхнє бажання проявити свою творчість. Спочатку всі малювали тільки українські прапори, потім фокус трохи змінився. Вони не забули Україну, цей жах, що трапилося з нами, але вони трохи відволіклися. Ми робимо все можливе, щоб вони одужали”, – каже Діана.

Ольга Жураковська – художниця з великою історією, все її життя було пов’язане з мистецтвом, але з початком навали їй довелося переїхати з Києва до Відня. Вона також, як і багато учасників toZOMIA, показала свої роботи на Belvedere 21. Ольга вважає, що в Австрії набагато більше свободи у сфері мистецтва, є багато виставок, які змушують задуматися. В Україні, на її думку, майстерності більше, але в сучасному світі лише майстерності недостатньо. Хотіла б частіше брати участь у виставках, постійно малює. Періодично в toZOMIA приїжджають інші художники, щоб провести майстер-класи з вивчення різних технік.

Надання простору для діяльності

«У нас був текстильний колаж із Доротеєю Петровою, я провела майстер-клас із мозаїки, Крістіна Фіоренца — з кераміки, Даша Зайчанка робила головні убори з картону, постери на кліматичну тематику, Ірен Лукас робила майстер-клас із сонячної кухні, Марія Пилипенко — з малювання», — розповідає. Анна Ходорковська. Даша Зайчанка, дизайнер та ілюстратор, давно дізналася про проект і захотіла провести майстер-клас для дітей: «Я запропонувала дітям зробити з картону маски, шапочки та кепки та розмалювати їх. На майстер-клас принесла кілька варіацій. прикладів того, що можна зробити. У семінарі взяло участь близько двадцяти людей. Результат перевершив усі очікування. Були ті, хто хотів точно повторити приклад, а були й ті, хто придумав свій, наприклад капелюх або гарбуза чи лицарської маски». Даша каже, що її завдання не в тому, щоб показати, як щось робити, а в тому, щоб дати дітям простір і час для реалізації своїх ідей і дати можливість робити дикі та криві речі, а картон для цього ідеальний.

За словами організаторів, проект toZOMIA буде розвиватися залежно від ситуації. Вони готові підлаштовуватися під мінливі вимоги громадськості. Багато хто хоче, щоб воно жило. Тепер щосереди тут збирається більше тридцяти людей, готових навчатися та підтримувати один одного.