Джудіт Коленбергер про ерозію прав людини, економічні протиріччя та інтеграцію біженців у Європі.

© markuszahradnik.com

Джудіт Коленбергер, дослідниця міграції з Віденського університету економіки та бізнесу, є однією з найвпливовіших голосів у дискусії про міграцію та біженців. У своїй останній книзі “Grenzen der Gewalt” (Leykam 2024) вона акцентує увагу на політичних і соціальних механізмах, які формують європейську міграційну політику, та її гуманітарних і економічних наслідках. У цьому інтерв’ю вона розповідає про соціальну ерозію солідарності, моральні безодні політики залишення людей помирати та можливості, які можуть дати міграція й інтеграція.

Office Ukraine: Європейська та світова міграційна політика стає дедалі більш обмежувальною – часто за рахунок прав людини. Водночас ці позиції знаходять широку підтримку навіть у центрі суспільства. Чому солідарність із біженцями настільки знизилася?

Джудіт Коленбергер: Це дійсно тривожна тенденція. Міграційна політика багатьох європейських країн усе більше наближається до правих і крайньо правих позицій, що підкріплюється циклічним впливом політичних рішень і громадської думки. Політики звертаються до міграційно-скептичних настроїв населення, які, у свою чергу, формуються під впливом їхньої риторики. Це проблема “курки і яйця”.

Центральною проблемою, на мою думку, є прийняття термінів і наративів із крайньо правого спектру в політичний мейнстрім. Якщо поглянути на Австрію 1990-х років, це стає очевидним: Австрійська партія свободи (FPÖ) під керівництвом Йорга Гайдера не лише ефективно використовувала ксенофобські й міграційно-скептичні настрої серед населення, а й свідомо їх посилювала. Ці дискурси та термінологія тепер проникли навіть у партії центру та ліві.

Ці наративи мають серйозні наслідки: вони посилюють соціальну прийнятність обмежувальних заходів і сприяють дедалі більшій ерозії стандартів прав людини. Ми спостерігаємо, як цей процес поступово, але неухильно розвивається – і не лише в окремих країнах, а по всій Європі.

Захист зовнішніх кордонів замість боротьби з причинами втечі

OU: Наскільки європейська політика за останні роки відійшла від своїх початкових гуманітарних принципів?

Джудіт Коленбергер: Європейська міграційна політика стала більш обмежувальною останнім часом. Це особливо помітно у зростаючій практиці перекладання відповідальності за надання притулку – через так звані міграційні угоди або створення «хабів для повернення» в третіх країнах (країнах, що не входять до ЄС). Однак у політичних і медійних дискусіях часто не уточнюється, які саме заходи маються на увазі.

Ці угоди спрямовані на зупинення міграції на зовнішніх кордонах Європи – часто в умовах, які жодним чином не відповідають основним європейським цінностям. Один із прикладів – Туніс, де біженців залишають у пустелі без води. Цю практику неможливо назвати інакше, як політикою залишення людей помирати.

За цією політикою стоїть простий принцип: з очей геть, із серця геть. Але ціна такого підходу дуже висока. Подібні заходи не лише погіршують ситуацію в постраждалих регіонах, а й підривають права людини, які ЄС зобов’язався захищати. Водночас вони демонструють справжні пріоритети ЄС: поки мільярди євро витрачаються на захист зовнішніх кордонів, заходи щодо боротьби з причинами міграції та створення безпечних і легальних шляхів в’їзду залишаються нереалізованими.

OU: Чи правильно припускати, що менша кількість біженців означає зменшення скептичного ставлення до міграції?

ДК: Це припущення є хибним. Насправді заходи, такі як міграційні угоди або розширення прикордонної служби Frontex, часто лише загострюють ситуацію. Вони не вирішують проблем, а створюють нові. Frontex нині є найдорожчою агенцією ЄС із бюджетом у 900 мільйонів євро, тоді як Європейське агентство з прав людини отримує лише частину цієї суми. Частина коштів спрямовується авторитарним режимам, які порушують права людини за допомогою цих самих фінансів. Це є явним протиріччям цінностям, які ЄС заявляє як свої, і створює нові причини для втечі.

Економічна шкода, спричинена хибною міграційною політикою

OU: Як можна використати економічні аргументи на користь гуманної міграційної політики?

Джудіт Коленбергер: Європа стикається з демографічною кризою. Населення швидко старіє, і зростає потреба у працівниках, особливо в секторі догляду та охорони здоров’я. Водночас обмежувальна міграційна політика перешкоджає доступу до Європи не лише для біженців, але й для потенційно кваліфікованих працівників.

Часто повторюється теза, що біженці є тягарем для платників податків. Однак це не враховує того факту, що хибна міграційна політика може завдати значної економічної шкоди. Дискримінаційна освітня політика, заборони на роботу для прохачів притулку та високі бар’єри для визнання професійних кваліфікацій не дозволяють людям розвивати свій потенціал.

Особливо разючим є протиріччя у випадку людей, які не мають права на притулок, наприклад, з Пакистану, Бангладешу чи країн Африки на південь від Сахари. Ці люди часто працюють нелегально в низькооплачуваних секторах, оскільки їхня праця потрібна. Такі нестабільні умови є нежиттєздатними у довгостроковій перспективі як для самих людей, так і для економіки. Розумна міграційна політика могла б вирішити ці протиріччя, створюючи легальні можливості доступу та сприяючи інтеграційним заходам на ранніх етапах.

OU: Чи можуть інвестиції в заходи з інтеграції бути економічно вигіднішими за обмежувальні заходи з охорони кордонів?

ДК: Безумовно. Інвестиції в інтеграцію окупаються в довгостроковій перспективі. Прикладом може слугувати хвиля біженців 2015 року: багато з тих, хто втік тоді, зараз працюють на важливих посадах, особливо в сферах, які вважалися незамінними під час пандемії.

Водночас величезні суми вкладаються у неефективні заходи з охорони кордонів. Ці кошти не захищають людські життя і не створюють перспектив. Навпаки, вони сприяють подальшому зростанню насильства та небезпеки на зовнішніх кордонах.

Відсутність планування безпеки для українців

OU: Чим інтеграція українських біженців відрізняється від інтеграції інших груп?

Джудіт Коленбергер: Українські біженці мають привілейований доступ до ринку праці, що полегшує їхню інтеграцію. Однак продовження дії Blue Card лише на один рік (наразі до березня 2026 року) не є ідеальним як для інтеграції, так і для економічного планування.

Також існують перешкоди, такі як високі бюрократичні вимоги та очікування демонстрації високого рівня володіння німецькою мовою. Скандинавські країни, які приймають англійську як робочу мову, є більш гнучкими в цьому питанні. Соціальне сприйняття також відіграє важливу роль: українські біженці часто сприймаються як «ближчі до нас», ніж інші групи, такі як біженці з Сирії чи Афганістану. Тут відіграють роль історичні та культурні наративи. Однак це сприйняття не завжди було очевидним: антислов’янські настрої глибоко вкорінені в німецькомовних країнах.

OU: Які фактори впливають на рішення українців залишитися в Європі чи повернутися додому?

ДК: Чим довше біженці залишаються в Європі, тим менш охоче вони повертаються. Особливо це стосується дітей, які ходять до школи та знаходять друзів тут і часто вже не відчувають себе вдома в Україні. Крім того, дедалі більше стосунків руйнуються через різницю в реаліях життя. Зруйновані будинки та небезпечні умови життя також зменшують бажання повертатися. Водночас Україна намагається повернути своїх громадян, що призводить до певної напруги.

OU: Що має зробити ЄС для сприяння гуманній і сталий міграційній політиці?

ДК: Необхідні легальні можливості в’їзду, пришвидшення процедур надання притулку та справедливий розподіл відповідальності в межах ЄС. Інтеграція також повинна активно підтримуватися, наприклад, через курси мов і спрощений доступ до громадянства. Лише таким чином ми зможемо створити довгострокові рішення.

https://judithkohlenberger.com