Поліна Макарова за роботою © Надано художницею

Поліна Макарова, дизайнерка та художниця

Цього літа я усвідомила, що малювання — це не просто те, чим я хочу займатися, а невід’ємна частина мене самої. Щоб знайти для цього час, я свідомо надаю пріоритет творчості у своєму щоденному житті. Я присвячую три вільні ранкові години мистецтву — до початку своєї роботи вдень та повернення доньки з дитячого садочка. Їй ще немає й двох років, але ми разом виконуємо щоденні справи. Завантажуємо пральну машину, розкладаємо посудомийну машину, доглядаємо за котом — ці моменти, зроблені з турботою та увагою, стають для нас якісним часом разом.

Мій робочий простір скромний: маленький столик біля вікна, де стоїть мій ноутбук і шматок картону для малювання. Невеликий розмір моїх робіт відображає обмеження у просторі та часі. Однак нещодавно я відчула зростаючу потребу збільшити масштаб. Я знайшла мольберт, який щільно вміщується у півметровий проміжок між столом і шафою. Так, я мрію про більше місця або навіть про власну студію, але нагадую собі, що мати будь-який простір — це вже привілей.

Натхнення я черпаю з пейзажів — фрагментів реальності, які я фіксую на телефон під час прогулянок природою чи міськими вулицями. Я помічаю композиції або деталі, які мене зацікавлюють, а згодом, коли фотографій накопичується більше, починаю їх «розшифровувати». Цей процес майже терапевтичний. У моїх картинах дерева, рослини та їхні взаємодії з середовищем часто відображають мій психологічний стан і емоційне сприйняття світу.

Дивлячись у майбутнє, я планую експериментувати з більшими, абстрактними та сюрреалістичними роботами. Одна нова серія буде зосереджена на темі материнства, з центральним твором — монументальним живописом соска розміром щонайменше метр на метр. Водночас я продовжу малювати пейзажі, балансуючи між реалізмом і абстракцією, великим і малим. Моя мета — створювати мистецтво, яке буде одночасно значущим і терапевтичним як для мене, так і для глядача — твори, що несуть поетичну глибину, але залишаються красивими й такими, які хочеться повісити на стіну.

Повномасштабна війна, переїзд до Австрії та материнство — все це в межах одного року — глибоко змінили мою ідентичність. Я сприймаю це як фенікса, що піднімається з полум’я, як переродження. Я навчилася не відкладати радість чи творчість на потім; я зобов’язана собі жити повноцінно вже зараз. В Україні я поєднувала стільки роботи, що могла створювати лише кілька робіт на рік. Сьогодні я малюю значно більше, але все одно прагну ще більше часу для творчості.

Я глибоко вдячна Office Ukraine та Австрії за їхню величезну підтримку, можливості для зростання та нових зв’язків. Це дало мені простір зосередитися на найважливішому — мистецтві, зціленні та відкритті себе через творчий процес.

Сергій Павелко, автопортрет, © Надано художником

Сергій Павелко, іконописець та фотограф

Для митця творчість — це не вибір, а необхідність. Це здатність взяти будь-який предмет і перетворити його на щось осмислене й прекрасне. Особливо це стосується фотографії, яка відкриває безмежні можливості для переосмислення реальності. Для мене цей процес став своєрідним прихистком, особливо коли інші шляхи — як, наприклад, іконопис — стали менш доступними, ніж раніше.

До війни іконопис займав 95% мого життя. В Україні я досяг успіху, проводячи майстер-класи для дітей, навчаючи їх сакральному мистецтву іконопису. Однак в Австрії інтерес до ікон обмежений, хоча на виставках вони й досі викликають сильний відгук у глядачів. Я продовжую працювати над іконами. Саме тут у моє життя увійшла аналогова фотографія.

Із серії  „Із серії приходь на мене подивитися“ © Сергій Павелко

Коли іконопис на деякий час відійшов на другий план, я переніс свій фокус на аналогову фотографію, створюючи знімки з винахідливістю та обмеженими ресурсами. Австрійська багата фотографічна історія та занепад аналогової фотографії відкрили для мене несподівані можливості: камери, які коштували б сотні євро, можна знайти майже безкоштовно, іноді у зламаному, але відновлюваному стані. Прострочена плівка, яку багато хто вважає непотрібною, стала моїм матеріалом для експериментів. Наприклад, нещодавно мої друзі знайшли старий рулон плівки 70-х років у будинку моєї родини в Україні. Вони надіслали його мені, і я використав його для зйомки своєї родини тут. Результати виявилися неймовірними — тонкі недосконалості, плями й сліди часу зробили ці зображення ще ціннішими. Ти ніколи не знаєш, що отримаєш, і цей елемент несподіванки — частина магії.

Творчий процес процвітає в умовах обмежень. Моя темна кімната — це не професійна студія, а переобладнана ванна кімната. Я закриваю двері ковдрою, вимикаю всі світла й уважно запам’ятовую розташування ножиць, котушок і інструментів у темряві. Я кричу у коридор, попереджаючи родину не заходити. Щойно негативи проявлені, я переходжу до обробки, сканую зображення та редагую їх цифрово, налаштовуючи світло, додаючи тіні або підкреслюючи деталі. Це кропітка праця, сповнена радості, очікування й експериментів.

Мій архів плівок, ретельно збережених у спеціальних файлах, постійно зростає. Кожен рулон плівки зберігає емоційну історію — чи то сучасний експеримент, чи родинна фотографія на 40-річній плівці. Я часто кажу: мистецтво — це не про ідеальні умови, а про створення магії з того, що є. Моя майстерня, яку я майже повністю побудував безкоштовно, реставруючи та обмінюючи обладнання, є підтвердженням цієї філософії.

Для мене як ікони, так і фотографія несуть глибокий символічний сенс. Ікона зберігає віру й традицію; фотографія фіксує миттєві моменти життя, зупиняючи час у відчутному образі. Чи то робота над іконою, чи стояння у затемненій ванній, перетвореній на фотолабораторію, сам процес приносить мені задоволення. Це глибоко особистий акт трансформації й стійкості, спосіб продовжувати створювати красу й сенс у мінливому світі.

Рафаель Едеш під час перформансу © Надано художником

Рафаель Едеш, диригент

Як диригент і музикознавець, моя мистецька подорож значно поглибилася після переїзду до Австрії. Поринувши у багату музичну спадщину країни, я розширив свій репертуар, включивши ширше коло європейських композиторів, що збагатило мої інтерпретаційні навички й розширило художню перспективу. Жваве культурне середовище Австрії відкрило мені сучасні музичні тенденції, дозволяючи вплітати інноваційні елементи як у мої виступи, так і в дослідження. Цей досвід не лише сформував моє художнє самовираження, а й сприяв більш тонкому й гнучкому підходу як до диригування, так і до музикознавства.

Зараз, активно шукаючи професійні можливості, я продовжую занурюватися в унікальну музичну атмосферу Відня. Я відвідую репетиції під керівництвом видатних маестро, таких як Крістіан Тілеман, спостерігаючи їхні передові техніки та здобуваючи неоціненні знання з інтерпретації й лідерства. Я також беру участь у майстер-класах та воркшопах, вдосконалюючи свою майстерність і залишаючись на зв’язку з сучасними тенденціями у музиці. Як гостьовий студент Віденського університету музики й виконавського мистецтва (mdw), я готуюся до вступного іспиту на магістерську програму, прагнучи поглибити як академічні знання, так і практичні навички. Ці зустрічі сприяють моєму зростанню як диригента, закріплюючи мене в традиції та надихаючи на нове мистецьке бачення.

У відсутності власного оркестру я репетирую у своїй уяві, дозволяючи музиці народжуватися, коли я прогулююся вулицями Відня, вслухаючись у його ритми та звуки. Розмови з людьми, гул повсякденного життя та несподівані моменти натхнення підтримують мене. Цього літа я часто відвідував могилу Малера — він залишається одним із моїх найвеличніших натхненників. Під час одного візиту я натрапив на музичний нотний аркуш, залишений молодим австрійським композитором. Це була проста випадковість, але вона привела до значущого зв’язку: ми досі на зв’язку, і такі зустрічі наповнюють моє життя енергією та сенсом.

Виклики, з якими стикаються українські митці, є глибокими. Багато хто був змушений покинути домівки, тікаючи з зон конфлікту, або працювати в небезпечних і невизначених умовах. Це означає жити в постійній невизначеності, що робить творчий процес ще складнішим. Для тих, хто залишається, часто існує невимовний тиск створювати роботи, які відображають війну, стійкість і національну ідентичність, балансуючи ці теми з особистим творчим самовираженням.