Гроші в мистецтві: як виживають українські художники

Говорити про репрезентацію та видимість українських митців і культурних діячів в Австрії неможливо без розмови про умови їхньої праці та арт-ринок. Не дивно, що більшість митців перебувають у нестабільному становищі, а деякі з них можуть існувати лише завдяки своїй мистецькій практиці, навіть якщо вони народилися в ЄС і мають європейський паспорт. Говорячи про біженців і тимчасово переміщених осіб, важливо враховувати труднощі, з якими вони стикаються через мовний бар’єр, бюрократію, відсутність мереж і зв’язків. У нашому весняному випуску ми хочемо висвітлити мистецький ландшафт для українських художників в Австрії, поділитися досвідом різних митців та деякими непростими фактами.

Office Ukraine Wien

Гроші в мистецтві: як виживають українські художники

Згідно зі статистикою, в Австрії проживає близько 80 000 українців. Навесні у Відні AMS (Державна служба зайнятості Австрії) зареєструвала 1 647 тимчасово переміщених осіб. Серед них було 42 особи, зареєстровані як митці.  Станом на кінець січня 2024 року у Відні мали роботу 6 572 українці. В AMS зазначили, що вони можуть оцінювати працівників лише за національною ознакою, а не за тим, чи є вони переміщеними особами. Отже, це можуть бути також українці з іншими дозволами на проживання.

Крім того, 645 тимчасово переміщених осіб проходять курси через АМS. 

Наразі їм надається підтримка, зокрема, у вивченні німецької мови та питаннях визнання. Зосереджуючись на орієнтації, AMS також пропонує виняткову послугу для українських жінок: “FAVoritIN_U – підготовка та орієнтація жінок на ринку праці з акцентом на жінок з України 2024”.

Більше того, нещодавно австрійський уряд ухвалив новий закон, який буде вигідним для тих українців, які працюють понад дванадцять місяців і заробляють понад 1200 євро на місяць. Вони можуть отримати карту Rot-weiss-rot plus. Це дасть українським біженцям більш стабільний дозвіл на проживання та інші робочі перспективи.

У Відні ми поспілкувалися з кількома українськими художниками і запитали, як вони справляються зі своїм нинішнім фінансовим становищем. У кожного своя історія, але багато щоденних труднощів. Наскільки відомо ОУ, більшість митців живуть за рахунок соціальної допомоги та заощаджень, інші мають міні-роботи, дехто поєднує мистецьку практику з підробітками, не пов’язаними з мистецтвом. Втім, історії дуже різні: дехто ніколи не міг уявити собі життя в мистецтві в Україні, але в Австрії їм це вдалося.

Катерина Курлова з Харкова, наприклад, раніше розробляла інтерфейси для мобільних ігор та додатків. Після переїзду до Австрії вона повністю присвятила себе живопису, залишивши цифрове мистецтво позаду. “Вже на другий тиждень перебування в Австрії я представила свою картину на виставці в Гмундені та успішно продала її за 800 євро. Цей успіх дозволив мені, починаючи практично з нуля, придбати нові матеріали і продовжувати активно займатися творчістю. В Україні я б не мала такої можливості, не маючи відомого імені, успішно і вигідно продати свої роботи. Австрія виявилася дуже чуйною до митців”, – розповіла вона. 

Аріна Припутнєва з Києва багато років працювала прикладною художницею та арт-терапевтом в Україні, але не змогла знайти жодної можливості в Австрії. “Я не заробила жодної копійки своєю роботою в Австрії. Мої можливості в Австрії дуже обмежені. Я навіть не можу викладати чи проводити художні майстер-класи”.  Аріна пов’язує це з системою арт-ринку та знанням німецької мови, якого поки що не вистачає багатьом українцям. 

Данило Ковач із Запоріжжя, учасник численних виставок у Європі та за її межами, визнає, що професія художника не гарантує постійного фінансового забезпечення – ні в Україні, ні деінде у світі. 

“Якщо художник не має підписаного контракту з провідною галереєю, інституцією чи бізнес-партнером, який бере на себе всі організаційні питання, то вижити на мистецтво непросто. В Україні було якось легше, бо вже існувало коло зацікавлених осіб, які допомагали художникам знайти свою аудиторію”, – додає Данило. 

Данило приїхав до Австрії у 2022 році з вагітною дружиною, і наразі вони виховують сина. Він розповідає, що подав заявку на роботу в AMS, щойно приїхав до Відня. Але іронія полягає в тому, що ні в анкеті, ні деінде не було пункту “професійний художник”. 

“Ми з дружиною – молоді, потенційні, амбітні художники, маємо сина, який народився у Відні, йому двадцять місяців і він ще не ходить до дитячого садочка. 

Тому інтеграція для нас – досить складний процес. Звичайно, знання мови має вирішальне значення. У мене був досвід вивчення німецької мови онлайн, але це не призвело до успішного навчання. У цей період я готувалася до персональної виставки, а решту часу проводила з дитиною. У нас є двоє друзів-австрійців, але ми бачимося з ними надто рідко, щоб мати змогу регулярно практикувати німецьку мову. На жаль, в Австрії існує тенденція, що для того, щоб тебе помітили, потрібно навчатися в художньому університеті або бути успішним художником”, – зазначає Данило.

Катерина Курлова від початку свого перебування в Австрії шукала роботу через АМС та самостійно. Однак, незважаючи на її зусилля, знайти підходящу роботу, безпосередньо пов’язану з творчістю, не вдалося через відсутність широкого спектру можливостей працевлаштування для художників та недостатнє знання німецької мови. Натомість вона почала самостійно організовувати виставки та продажі. 

“Коли я приїхала до Австрії, мене прийняла родина з Траункірхена, яка стала моєю підтримкою в новій країні. Завдяки їхній допомозі я змогла виставити свої роботи на першій виставці. Витративши останні гроші на полотно і фарби, я створила кілька картин за кілька ночей.

Мій оптимізм і наполеглива праця були винагороджені, коли я продала свою першу роботу і привернула увагу ЗМІ. Цей успіх став для мене приємною несподіванкою, враховуючи, що в Україні на мою творчість був невеликий попит. На початку моєї міграції, в перший рік, стабільний дохід у сфері мистецтва здавався майже недосяжним без стабільної роботи в будь-якій компанії. Однак з кожним роком мені ставало все легше і легше знаходити різні можливості для просування. Це пов’язано з поступовим налагодженням нових зв’язків і розширенням кола спілкування. Становлення себе і створення своєї репутації вимагає часу і праці, але з часом це окупається”, – підсумовує Катерина.

Данило, який регулярно виставляється, каже, що у нього склалося враження, що австрійці просто бояться купувати мистецтво в українців, бо не знають, чи легально це взагалі. “Бути художником – це професія. Багато людей не сприймають художню та інтелектуальну працю серйозно, плутаючи поняття хобі та професійної діяльності”, – додає він. 

Більшість митців, з якими ми поспілкувалися, погодилися, що зараз Австрія надає численні можливості для художників: різні види фінансування, резиденції та студійні простори, але процес навчання, щоб отримати з цього користь, потребує часу. Данило згадав, що останні півроку витратив на написання заявок та участь у різноманітних конкурсах. 

Office Ukraine регулярно інформує українську мистецьку спільноту про можливості фінансування в Austria.Office, зокрема про спеціальне фінансування Федерального міністерства мистецтв, культури, державної служби та спорту. Наразі понад 200 митців отримали стипендії від BMKOES. 

Ми також запитали митців, якої підтримки вони потребують і чого бракує Відню. Аріна Припутнєва зазначає, що сьогодні важко знайти приміщення для майстерні. Катерина Курлова додає, що цифрова сфера і все, що може бути пов’язане з ігровою індустрією, не дуже розвинена в Австрії. Вона також вважає, що в Австрії недостатньо підтримки для міжнародних художників, особливо художників з третіх країн. Вона згадує про брак інформації, консультацій та адміністративної підтримки загалом, але цінує підтримку Office Ukraine. 

Данило Ковач каже, що його бажання можуть бути утопічними. Проте він виступає за гнучкі податкові умови для самозайнятих художників, знижені ціни на оренду студій, чітко встановлені гонорари за персональні та групові виставки, а також базовий дохід, гарантований державою, онлайн- та офлайн-платформи, які могли б представити художників з числа біженців, мігрантів та тимчасово переміщених осіб. 

Всі ці думки відображають нинішній стан митців і вони сподіваються, що їх почують ті, хто може формувати культурну політику в країні. 

Office Ukraine Graz

«Незрозуміло, що буде наступного року»

Текст: Фелікс Нойман

Директива ЄС про тимчасовий захист закінчується в березні 2025 року. Візуальна художниця Валерія Лисенко та медіа-художниця Світлана Житня розповідають про те, чому їх хвилює наступний рік і як змінилося їхнє життя та робота в Граці.

Що мається на увазі: Директива ЄС про тимчасовий захист пропонує негайний і тимчасовий захист переміщеним особам з України з березня 2022 року. Вона дає можливість залишатися в країні ЄС (в нашому випадку – в Австрії), жити тут і працювати не починаючи процедуру отримання статусу біженця. Директиву для понад чотирьох мільйонів переміщених українців та українок у ЄС продовжували кілька разів, востаннє восени 2023 року, коли Рада ЄС вирішила продовжити її дію до 2025 року.¹ Це становить три роки (починаючи з березня 2022) і це максимальний строк, передбачений в директиві. Це означає, що статус тимчасового захисту закінчується 4 березня 2025 року², і поки що не зрозуміло, що зміниться для українців та українок* в Австрії.

У квітні 2024 року Рада міністрів Австрії обговорювала одну можливість: австрійський уряд оголосив, що також видаватиме українцям та українкам червоно-біло-червону картку плюс*. Це означає подовження вільного доступу до ринку праці. Однак, щоб подати заявку на картку, необхідно офіційно пропрацювати в Австрії дванадцять місяців протягом останніх двох років. Крім того, претенденти та претендентки* повинні отримувати середній місячний дохід не менше 1200 євро.³ Карітас критикує цю пропозицію, стверджуючи, що під ці критерії підходить лише невелика частини українців та українок*, які проживають в Австрії. Червоно-біло-червона картка плюс може бути одним з варіантів, але має бути частиною комплексного рішення.⁴ Уряд очікує, що картка принесе позитивні зміни для  приблизно 7 000 з майже 50 000 переміщених українців та українок* працездатного віку в Австрії.⁵

Вже два роки українці та українки в Австрії мають право подавати документи на отримання ID-картки переміщених осіб, відомої також як «блакитна картка».⁶ Це означає також доступ до безкоштовного медичного страхування, дозвіл на роботу та базову допомогу (проживання та кишенькові гроші). Для тих, хто отримує базову допомогу, заробляти можна лише до певного ліміту.⁷ Якщо ви заробляєте занадто багато, ви ризикуєте втратити і базову допомогу, і соціальне житло. У минулому Йоганнес Раух (Партія зелених), федеральний міністр Австрії у справах соціальних справ, охорони здоров’я, опіки та захисту споживачів, уже пропонував перейти від базової допомоги до Соціальної допомоги – іншої форми виплат.⁸

Візуальна мисткиня Валерія Лисенко живе в Ґраці з листопада 2022 року та вже реалізувала численні проекти. Одна з її робіт вже була розміщена на першій сторінці регіональної щоденної газети Kleine Zeitung. Після тримісячного перебування у Відні Світлана Житня, медіа-художниця, також переїхала до Граца влітку 2022 року. Як і Валерія, вона також побудувала міцні зв’язки в місцевій мистецькій сцені. Художниці розповіли про прекарну ситуацію жінок в мистецтві із статусом переміщеної особи в Австрії та пов’язані з цим страхи за майбутнє.

Чим ви зараз заробляєте на життя як мисткині?

Світлана: Ситуація краще, ніж я очікувала. Коли я поїхала з  України, я просто хотіла вижити і існувати без бомбардувань, а потім зрозуміла, що не тільки виживу, але й виросту як художниця. Зазвичай звертаюся до різних видів фінансування від держави, землі чи міста. Ці гранти дають можливість реалізувати свої ідеї та інвестувати в дорогі матеріали. Я постійно бігаю, шукаю, налагоджу зв’язок і запитую, хто хоче співпрацювати. Дохід то хороший, то поганий. У моїй галузі високий сезон — весна, літо й осінь, коли відбуваються події та фестивалі. Взимку я впадаю в сплячку.

Валерія: Я цілком згодна, що у нас немає стабільного доходу. Іноді у вас є багато проєктів одночасно, а потім нічого протягом кількох місяців. Мої основні джерела – резиденції, зараз я маю стипендію на три місяці – такого досвіду в Україні я ніколи не мала. Це дає мені можливість жити та продовжувати експерименти з друком. Я подаю заявку на багато відкритих конкурсів, є купа можливостей для отримання стипендій, грантів або виставок. Крім того, я проводжу майстер-класи і продаю деякі роботи безпосередньо людям.

Що вас зараз найбільше турбує?

Валерія: Майбутнє, а точніше наступний рік, постійно у мене в думках. Досі незрозуміло, що станеться після закінчення дії Директиви про тимчасовий захист, яка зараз діє лише до березня 2025 року. Це мене лякає.

Які ваші очікування та сподівання щодо цих змін?

Світлана: Я сподіваюся і бажаю, щоб ми, українці та українки*, отримували підтримку в Австрії навіть після закінчення дії Директиви про тимчасовий захист. Перш за все тому, що я не вірю, що наступного року війна в Україні закінчиться. За нинішніх обставин безпека проживання в Україні не буде гарантована. Валерія, наприклад, не може повернутися до Маріуполя, тому що місто окуповане і зруйноване.

Валерія: Я не змогла б повернутися додому, у мене більше немає дому. Однак в мене є робота та квартира тут.

Світлана: Я також переконана, що українці та українки можуть зробити важливий внесок у суспільний розвиток Австрії. Багато талановитих митців та мисткинь* з України  працюючи тут, вкладаються в австрійське мистецтво та культуру.

Отже, ви хочете залишитися в Австрії, навіть якщо війна, сподіваюся, скоро закінчиться?

Валерія: Так, тому що більшість моєї родини та друзів більше не живуть в Україні, а зараз живуть у різних країнах. . Після двох років у Граці я потроху почуваюся як вдома саме тут.

Світлана: Напевно так. Я б хотіла жити на дві країни, моя сім’я в Україні, і я хочу побачити свою маму, брата і всіх племінниць. Але тут у мене більше можливостей для розвитку, ніж у післявоєнній країні, де мистецтво не буде на першому місці.

Життя жінки-художниці може бути дуже складним. Що допомагає вам рухатися вперед? 

Світлана: Працюючи в минулому в різних професіях і сферах, я зрозуміла, що це саме те, що мене захоплює — робота на музичних заходах, незалежно від жанру. Роблячи це, я знайшла для себе сенс життя.

Валерія: Якщо ти працюєш у сфері мистецтва та культури, тут немає обмежень. Це дає можливість рости особистісно та професійно. Це не завжди легко, але пов’язані з цим виклики неймовірно захоплюючі.

1. Ukrainian refugees: EU member states agree to extend temporary protection – Consilium (europa.eu)
2. Див. параграфи 4 & 6 та Ukraine: Europäischer Rat verlängert Vorübergehenden Schutz bis 04.03.2025 – Berlin hilft! (Ukraine: European Council extends Temporary Protection until 4 March 2025 – Berlin helps!) (berlin-hilft.com) також Flüchtlingskoordinator Achrainer: Ukraine-Vertriebene im Wartedilemma (Refugee coordinator Achrainer: Displaced persons from Ukraine in a waiting dilemma) (profil.at)
3. https://www.diepresse.com/18354025/rot-weiss-rot-karte-plus-steht-kuenftig-ukraine-fluechtlingen-offen (10.04.2024 APA0221); Regierung öffnet Arbeitsmarkt für bereits beschäftigte Vertriebene aus Ukraine zur Gänze (Government fully opens labour market for already employed displaced persons from Ukraine) – Inland – derStandard.at › Inland
4. Caritas: Switch to regular residence permit for Ukrainian displaced persons remains unclear for the majority of displaced persons: Caritas Austria
5. Cf. footnote 3
6. Blue Card: ID card for displaced persons » all information | AMS; Production start of the card for displaced persons from Ukraine (bmi.gv.at)
7. Ukraine: Caritas hilft Flüchtlingen in der Steiermark (Caritas Helps Refugees in Styria): Caritas Steiermark (caritas-steiermark.at)
8. Grundversorgung wird zum Integrationsproblem für Ukraine-Geflüchtete (Basic services become an integration problem for Ukrainian refugees) – Arbeitsmarkt – derStandard.at › Wirtschaft

Office Ukraine Innsbruck

House of Europe

Європейський Союз вже багато років підтримує український культурний сектор. Величезна кількість ініціатив, платформ, компаній та індивідів щодня працюють над тим, аби забезпечити можливості для творчих людей у сфері культури та освіти, а також будувати мости між Україною та Європою. Одним із таких проєктів є House of Europe. У грудні 2023 року ми мали нагоду поспілкуватися з ними про їхню діяльність.

Франциска Сімон – керівниця програми

Ілона Демченко – менеджер міжнародного співробітництва та інфраструктурних грантів

E-mail: ask@houseofeurope.org.ua

Адреса: вул. Лаврська 16-Л, 01015 Київ, Україна

Що таке House of Europe?

Франциска Сімон: House of Europe – це проєкт, що фінансується ЄС, який стартував у 2019 році і відтоді реалізується Goethe-Institut в Україні. Він має на меті поєднати українців, які працюють у сфері культури, освіти, креативних індустрій, медіа-молоді та соціального підприємництва, з їхніми колегами з ЄС, сприяти професійному і творчому обміну та розбудовувати можливості для людей, які працюють у цих сферах… Наскільки мені відомо, у 2019 році це був найбільший проєкт, присвячений підтримці культури, креативних індустрій та освіти, який ЄС коли-небудь ініціював за межами ЄС.

Якою була концепція на початку і як вона змінювалася з часом?

Ілона Демченко: Існувала програма Culture Bridges, яка була започаткована у 2015/2016 роках Британською Радою і надавала грантове фінансування на розбудову потенціалу для культурного та креативного сектору в Україні. Саме тоді, коли розмови про зміцнення зв’язків України з Європою стали більш конкретними. Це була перша велика програма підтримки українських культурних проєктів. Коли ми починали розвивати House of Europe, ми спиралися на досвід, отриманий в рамках програми Culture bridges.

Ілона підкреслює, що з часом House of Europe багато дізнався про потреби своєї цільової групи. Відповідно, проект постійно розвивався у відповідь на відгуки грантоотримувачів та учасників.

Ілона: Проєкт може адаптуватися і адаптується, і я думаю, що ця гнучкість є великою силою.

Франциска: Протягом багатьох років ми змогли побудувати структуру, яка дозволяє нам бути гнучкими. Коли прийшов Covid, проєкт використав свої інструменти, щоб впоратися з ситуацією, і це також допомогло нам після 24 лютого 2022 року. Наприклад, ми змогли перенаправити 1,5 мільйона євро для надання екстреної допомоги нашим партнерам та цільовим групам.

Як змінився House of Europe після ескалації війни з боку Росії?

Ілонa: Справа в тому, що цей проєкт фінансується ЄС. Програми фінансування ЄС не славляться своєю гнучкістю, і я була дуже вражена тим, що ми змогли продовжити роботу. Це був жест, який багато чого демонструє, в контексті цінностей. Нам дозволили певну гнучкість і, так само, нашим партнерам.

Наприклад, наших грантоотримувачів, які отримали гроші до початку повномасштабного вторгнення, запитали, чи хочуть вони залишити гроші для продовження роботи над проєктом, чи краще віддати їх назад. І деякі люди дійсно хотіли реалізовувати проєкти, незважаючи на війну.

У нас були грантоотримувачі з Маріуполя, які не тільки змогли врятуватися самі, але й допомогли багатьом іншим виїхати з міста, що дуже вражає.

І в перший рік повномасштабного вторгнення ми також змогли підтримати низку цікавих проєктів. Ми допомагали Міжнародному фестивалю документального кіно про права людини DocuDays UA в архівуванні відеоматеріалів про воєнні злочини.

Інший приклад – програма підтримки матерів, які народжували в бомбосховищах. І, звісно, ми допомагали евакуювати музейні колекції з найбільш постраждалих регіонів. Люди зробили так багато відважних вчинків, щоб врятувати мистецтво, і нам приємно усвідомлювати, що ми зробили свій внесок у це.

Франциска: Було так вражаюче бачити грантоотримувачів, які на початку повномасштабної війни сказали, що хочуть продовжувати свої проекти. Це був символ опору.

А також бачити, як швидко люди адаптувалися до ситуації і як швидко вони переключилися, наприклад, з роботи в культурній сфері на роботу волонтерами та в галузі надання екстреної допомоги. Те, як швидко вони організувалися, дійсно вражало.

Яка зараз ситуація з українськими митцями в Україні з точки зору House of Europe?

Ілона: Було багато мобільності як за межами, так і всередині країни. Звичайно, ситуація відрізняється для митців-чоловіків. Хтось із них пішов служити в армію, хтось ні, але все одно залишився в Україні. Деякі з них були за межами країни, коли почалася повномасштабна війна, і залежно від того, якою вони бачать свою роль у нинішній ситуації – вирішили не повертатися.

Робота в мистецтві та культурі може бути дуже нестабільною. Більшість митців не мали постійних контрактів і, звісно, дуже відчувають нестабільність у фінансовому плані. З іншого боку, зараз для них з’явилося більше можливостей, адже інтерес до українського мистецтва зріс і в ЄС. Відбулося досить багато виставок, які рефлексують на тему війни.

Я б сказала, що співпраця стала більш активною. Тож ці, і без того, неспокійні часи є особливо неспокійними для митців зараз.

І, звичайно, війна впливає на питання, які піднімаються в мистецтві. З одного боку, для багатьох митців те, що відбувається зараз, дає більше матеріалу для роботи, а з іншого боку, я бачу, що багато хто з них дуже пригнічений, але деякі продовжують працювати навіть у таких умовах.

Франциска: Інтерес до українського мистецтва та культури справді був і залишається більшим, ніж раніше. Це дало поштовх українській мистецькій сцені. Водночас, українським митцям в Україні може бути важко з точки зору фінансування, тому програми House of Europe дуже потрібні для підтримки. І я думаю, що зараз навіть важливіше показувати українське мистецтво за кордоном, ніж минулого року, тому що, на жаль, увага країн ЄС та інших трохи зменшується. Це дуже важливо для України, для українських митців та професіоналів у сфері культури – продовжувати показувати своє мистецтво, а також українське бачення.

Я хотіла б запитати вас про комунікацію з митцями. Що їм потрібно? Як інституції в ЄС реагують на їхні потреби? І які питання про європейську мистецьку сцену ставлять найчастіше?

Ілона: Я б сказала, що потреби за своєю природою не змінилися. Людям завжди потрібне фінансування, люди завжди хочуть нових знань, люди завжди намагаються встановити нові зв’язки. Ці речі були потрібні до і після повномасштабного вторгнення. Я думаю, що зараз вони потрібні ще більше. Ми не говоримо про інтереси, ми говоримо про потреби. Ситуація для багатьох людей змінилася, вона не є стабільною. Попит високий, і це також пов’язано з економічною ситуацією в Україні.

Серед запитань, які часто ставлять, є потреба в додатковій інформації про те, як отримати доступ до фінансування в інших країнах, наприклад. Нетворкінг дійсно зростає, і це один з позитивних результатів ситуації, все ще дуже сумної, але це те, що буде корисним для людей у майбутньому.

Який feedback ви отримуєте від митців після завершення програм? Які їхні плани? Чи хочуть вони залишитися в Європі або повернутися в Україну?

Франциска: Учасники надсилають нам звіти про свою діяльність та плани на майбутнє. Не всі наші програми проходять в ЄС, більшість з них – в Україні або для тих, хто перебуває в Україні. Ми знаємо, що багато учасників, які подавали заявки на програми в ЄС, кажуть, що вони мали можливість або завести нові контакти, або відновити старі.

Ілона: Я думаю, що важливо сказати, що у нас немає програм для більш тривалого перебування за кордоном. Наскільки нам відомо, більшість учасників повернулися в Україну. Звичайно, ми знаємо, що митці, які зараз перебувають за кордоном, дуже часто співпрацюють з проєктами, які реалізуються в Україні.

Наприклад, ми бачимо, що багато європейських організацій, які працюють у сфері культури, беруть на роботу українців, які довше перебувають у Їхній країні, тож ця дифузія працює.

Я часто запитую людей, на особистому рівні, чи хочуть вони залишитися, чи хочуть повернутися, і те, що я дізналася, це те, що вони не можуть відповісти на це питання на даний момент. Вони не знають. Так само, як і ми не знаємо, залишимося ми чи ні. Цей тип еміграції зазвичай не обирають. Я думаю, що в майбутньому, коли війна закінчиться, ми зможемо щось запропонувати. Набагато більше людей повернеться, навіть ті, хто зараз думає, що не повернеться. Ця невизначеність – найважче.

Які плани House of Europe на майбутнє?

Франциска: Ми продовжуємо реалізовувати наші програмні напрямки. Гранти для приватних осіб, перекладацькі гранти, гранти на мобільність, підтримка культурної інфраструктури, проєкти міжнародної співпраці, воркшопи для культурних професіоналів та людей з освітнього сектору, конференції, заходи для нашої спільноти випускників. Ми також запустимо програму підтримки креативного бізнесу та відновимо проведення невеликих фестивалів у регіонах.

House of Europe став дуже відомим проєктом в Україні. Він має кілька каналів у соціальних мережах, і ви можете слідкувати за нами у Facebook, Telegram та Instragram. У нас також є канал на Youtube, на якому ми показуємо актуальні відео про нашу роботу та грантоотримувачів. Щотижня ми розсилаємо Newsletter з інформацією про наші програми та актуальні пропозиції від інших організацій, який має понад 15 000 підписників. Наші підписники в соціальних мережах налічують понад 55 000 осіб.

Одним з фокусів діяльності House of Europe цього року є ініціативи, спрямовані на підтримку культурної спадщини в Україні.

Ілона: У цій ситуації культурна спадщина є особливо вразливою, пошкодженою або повністю зруйнованою. Це дійсно потребує уваги, а оскільки це також один з основних орієнтирів Європейського Союзу, то потреби та інтереси з обох сторін збігаються. У нас буде кілька грантів на підтримку людей, які працюють з музейними колекціями. Ми хочемо зв’язати людей, які працюють над темами, пов’язаними з культурною спадщиною, з експертами в ЄС для обміну та передачі знань.

У нас вже є партнери з Europeana, які працювали з нами минулого року. Це ініціатива, яка зосереджена на оцифруванні культурної спадщини по всьому ЄС.

У 2022 році ми провели онлайн-хакатон для проєктів, що працюють над різними культурними темами, і понад 1000 людей захотіли взяти в ньому участь. У нас є активісти, які готові зробити більше, і ми сподіваємося повторити хакатон з новими темами, новими людьми, новими експертами та новими ідеями.

Франциска: І, звичайно, ми сподіваємося, що зможемо продовжити і розвивати проєкт після 2024 року.

Інтерв’юер: Анастасія Дьяченко / Office Ukraine