Хто ви? Як змінилося ваше життя після вторгнення і переїзду до Австрії?
Мене звати Юлія Ілюха, я письменниця, у мене є син, якому в 12 років. І у мене є чоловік, який був капітаном збройних сил України, але після поранення він уже демобілізований. Моє життя як і всіх українців дуже сильно змінилося після вторгнення, бо я з Харкова. І я прожила в Харкові більша частина свого життя і не збиралася кудись переїжджати. Можливо, збиралася переїжджати в межах України до Києва, але явно я не збиралася іммігрувати до країн Європи.

Але після вторгнення перші місяці я залишалася в Харкові, бо мій чоловік був в Армії. І я до цього багато років займалася допомогою збройним силам України, як волонтерка. І тому після вторгнення я в принципі продовжила цю діяльність. Але у травні я отримала пропозицію проїхати на мистецьку літературну резиденцію до Австрії. Я довго думала чи погоджуватись, але вирішила все ж таки спробувати. І першу чергу, мабуть, через сина, щоб вивести його на якийсь час з України. І спершу я приїхала до Кремса. Ми провели там один місяць, а потім ми приїхали до Граца, як на той момент вважали на три місяці. Але так вийшло, що ми досі тут, оскільки після першої резиденції я була подовжена, потім я отримала іншу стипендію, потім ще стипендію. І так ми сином досі тут.
Наразі мій чоловік приїхав з України, щоб відвідати нас. Він періодично приїздить, оскільки він має змогу залишати Україну, як вже списаний зі Збройних Сил України.

Це було дуже несподівано, але перебування в Австрії дуже позитивно вплинуло на мою кар’єру. Саме тут, у Ґраці, я написала свою останню книжку — про жінок під час війни. Вона називається «Мої жінки». Ця книжка виявилася дуже успішною в Україні: у 2024 році вона здобула премію Книга року BBC. А буквально вчора її включили до шорт-листа літературної премії Європейського банку реконструкції та розвитку.

Як часто ви буваєте в Україні і чому це важливо для вас?
Останній раз в Україні я була влітку 23 року, влітку 24 року ми не змогли з моїм сином поїхати, бо я мала резиденцію в Швейцарії, але цього року, влітку я збираюся їхати з сином.

Чому? Тому що там живуть мої батьки, там залишається мій чоловік, там врешті наша кішка, яка живе зараз з моїми батьками, яку дуже любить мій син. Треба розуміти, що українці тікали від війни, а не в пошуках кращого життя в Австрії, в інші країни Європи, бо ми мали своє нормальне життя до війни, у нас були нормальні роботи, ми жили в містах, містечках, з нормальною інфраструктурою, в нормальному житлі, тобто у нас було нормальне життя, і ми, переважно більшість українців, не хотіла шукати цього кращого життя десь де інде.

Власне тому, і багато людей повертається на якийсь час, чи назовсім, щоб відвідати родичів, або щоб взагалі підтримати якийсь зв’язок з Україною, тому що я впевнена, якби війна закінчилася, багато людей повернулося.

Які нові зв’язки ви вже знайшли в Австрії?
Мій син зараз навчається в середній школі. У першій школі йому було складно знайти друзів, бо він не говорив німецькою. Але в новій школі він уже має двох друзів — обидва австрійці. Вони спілкуються англійською, німецькою, а після школи майже щодня грають разом в онлайн-ігри.

Щодо мене, я теж знайшла друзів і теж цікаво, що мої подруги теж австрійки, хоча я спілкуюся також з українками з центру «Рідна домівка». І є якісь контакти творчі, які я здобула завдяки резиденції від Kulturvermittlung і завдяки організованим їм подіям, завдяки моєму австрійському видавцеві.

Що ви думаєте про майбутнє в Австрії? Чи хочете ви жити тут, чи відчуваєте зв’язок з нею, і чи відчуваєте ви загрозу, почувши про можливі зміни в дозволах на проживання для українців та українок?
Це, мабуть, для мене найбільше складне питання, бо після повномасштабного вторгнення я перестала будувати жодні, довгострокові плани, бо, як показала реальність, вони не мають жодного сенсу, бо все може змінитися за одну мить. І мені досі досить дивно, коли, наприклад, мої видавці за кордоном запрошують, наприклад, планують якісь події на осінь, і мені так дивно, боже, це ж вересень, це ж ще стільки, так, це ще дожити до цього часу, треба.

І, ну, власне, дуже складно будувати якісь плани, тому що ситуація в Україні абсолютно не передбачувана, і не лише ситуація в Україні, а ситуація у світі, і якась абсолютно не передбачувана, і не керована, і ніхто не може спрогнозувати, що буде завтра. Принаймні до кінця цього навчального року, мій син тут навчається в школі, ми лишаємося тут, він навчить німецьку мову, я намагаюся вчити німецьку мову для якихось, хоча б, побутових комунікацій, і далі буде видно. І я можу сказати, що я до повномасштабного вторгнення ніколи не була в Австрії, і я не уявляла, що це така красива країна, і красивою архітектурою, містами. Відень одне з моїх улюблених міст, дуже гарна природа, і Дунай, і гори, і я просто не уявляла, що ця країна настільки гарна, і що я зустріну тут настільки приязних і підтримуючих людей.

© The Schubidu Quartet