Хто ви? Як змінилося ваше життя після вторгнення і переїзду до Австрії?
Мені складно згадати всі ці зміни, бо вони відбулися давно і вже сприймаються як норма. Мене звати Ольга Жук. Я художниця та дизайнерка. Працюю з дизайном освітлення та меблів. Я переїхала до Граца з дітьми влітку 2022 року, і з того часу ми тут живемо. Моєму молодшому дев’ять років, старшому – чотирнадцять. На момент, коли нам довелося переїхати, я мала цілком нормальне життя в Києві. Я відповідала всім очікуванням, які суспільство має від жінки: я була одружена, у мене були діти, які ходили до школи, у мене була кар’єра та плани на її розвиток. Незадовго до повномасштабного вторгнення я переїхала в більшу майстерню і мала намір розширювати свою художню діяльність. Але через війну та переїзд до Граца все розсипалося. Тут ми починали все з нуля.

Повсякденне життя теж сильно змінилося, тому що тепер вся відповідальність за дітей, побут і все інше лежить тільки на мені, без жодної підтримки. За таких обставин, наприклад, я не можу брати участь у художніх резиденціях, бо більшість із них не дозволяють приїжджати з дітьми. Це складно ще й тому, що діти повинні ходити до школи. В Україні завжди хтось був поруч, щоб допомогти. Там мене підтримував чоловік, який зараз служить у Збройних силах України, і бабусі з дідусями також активно допомагали. Незабаром після приїзду я заповнювала шкільні анкети, де треба було вказати контакт на випадок надзвичайної ситуації, якщо не зможуть зв’язатися зі мною – і я буквально залишила це поле порожнім, бо не знала тут нікого. Це досить страшно. Останні три роки ми тільки втрьох, і саме тому такий ритм життя вже здається звичним.

Як часто ви буваєте в Україні і чому це важливо для вас?
У перший рік нашого життя в Граці я їздила туди лише один раз без дітей, бо дуже боялася брати їх із собою через ситуацію з війною. У перші півтора року не було жодної вагомої причини їхати, бо їхній батько був на передовій. Навіщо везти дітей, якщо вони не зможуть побачити свого тата? Зараз мій чоловік служить у Києві, і ми можемо поїхати туди, щоб побачити його. Відтоді, як він переїхав до Києва минулого року, ми їздимо туди з дітьми на кожні канікули.

Я дуже люблю туди їздити, бо відчуваю сильний зв’язок з Україною. Коли я приїжджаю, я завжди чимось зайнята: бачуся з друзями та родичами, проходжу косметичні процедури, відвідую лікарів. Наприклад, я завжди чекаю, щоб зробити зачіску саме в Україні. Але це, звісно, не головна причина поїздок. Головна причина – це моя сім’я і мій чоловік.

Які нові зв’язки ви вже знайшли в Австрії?
Звісно, це вся спільнота Office Ukraine Graz – вона чудова. Але я не знаю так багато австрійців. Наприклад, у мене є подруга з Італії, з якою ми регулярно граємо в теніс, і ще одна подруга з Румунії, але австрійців серед моїх знайомих немає. У дітей теж. Вони тримаються своїх українських друзів або інших дітей з емігрантських сімей. Дуже складно потрапити в австрійське суспільство.

Я також відкрила для себе новий зв’язок зі своєю художньою практикою. Вона дуже змінилася. Тут інший художній ландшафт. Зміна середовища змінює і художню перспективу. Для митця це дуже корисно – змінити «бульбашку» та оточення, бо тоді ти бачиш абсолютно інші перспективи й отримуєш нові думки, які можеш виразити. Перші два роки мого перебування тут я була дуже активною. Це допомогло мені прожити й переосмислити ці події, і я відчула, що культурна дипломатія – це справді важливо, тож ми зробили багато проєктів на тему війни. Зараз я цього вже не відчуваю, бо зрештою всі втомлюються. Наразі у мене своєрідна «творча відпустка» в плані художньої діяльності.

Що ви думаєте про майбутнє в Австрії? Чи хочете ви жити тут, чи відчуваєте зв’язок з нею, і чи відчуваєте ви загрозу, почувши про можливі зміни в дозволах на проживання для українців та українок?
Для мене майбутнє пов’язане з відповідальністю, а цей період творчої паузи – це ніби ознака відкладеного життя, бо зараз я зосереджена на дітях як на своїй основній «роботі». Усе, що відбувається зараз і станеться в майбутньому, пов’язано з дітьми і з їхньою реакцією на ситуацію. Спочатку вони відмовлялися залишатися тут, але тепер поступово звикають і вже бачать своє майбутнє тут, у Граці. Мій старший син хоче стати урбаністом і вступити до HTBLVA Ortweinschule у Граці, на відділення будівельної інженерії. Якщо його зарахують, ми залишимось у Граці ще щонайменше на п’ять років.

Щодо змін у дозволах на проживання для українців – я вже зареєструвалася як самозайнята особа і дуже зосереджена на роботі в сфері дизайну, намагаюся започаткувати тут власну справу. Не знаю, чи вдасться, але я принаймні намагаюся. Я вже пройшла цей бюрократичний процес і намагаюся розібратися, як усе працює.

Навіть якщо війна закінчиться за кілька місяців і буде безпечно повертатися до України, я, як уже сказала, орієнтуватимусь на плани своїх дітей.

© The Schubidu Quartet