Birgit Hernády Photo: Thomas Raggam, Schubidu Quartet

З початком повномасштабного російського вторгнення тисячі українців були змушені шукати не лише безпечне житло, а й нові освітні шляхи. Один із найбільших університетів прикладних наук в Австрії – FH JOANNEUM у Граці – швидко перетворив гуманітарну відповідь на сталі освітні програми. Ми поговорили з Birgit Hernády, керівницею відділу міжнародних зв’язків, про шлях підтримки, виклики та бачення майбутнього.

“У перші дні ми діяли не як інституція, а як люди. Ми просто розуміли: маємо щось робити, щоб допомогти. Збирали гуманітарну допомогу, одяг, ліки для українців. Але водночас усвідомлювали, що найцінніше, чим можемо поділитися, – це наш досвід. Ми вже понад 20 років організовуємо курси німецької мови, і саме в цьому можемо бути справді корисними. Тож ми почали діяти, спираючись на досвід 2015 року, коли вперше організовували такі курси для біженців з Сирії та Афганістану.” – згадує Birgit Hernády.

Освіта як точка опори: понад 1 000 українців на курсах німецької усього за рік

Перше заняття відбулося уже за два тижні після повномасштабного вторгнення та несподівано за короткий час зібрало велику кількість учасників. В університет приходили цілими родинами: батьки з школярами, молоді мами та люди поважного віку.

Акцент зробили на неформальному та доступному підході – без обов’язкових офіційних документів та реєстрації. Метою було надати негайну допомогу, з розрахунком, що згодом приєднається і формальна підтримка. Крім того, команда мала деякі фінансові ресурси, накопичені з попередніх проєктів допомоги біженцям.

“Це був не лише навчальний процес. Це був простір безпеки й спілкування. Багато учасників приходили в розгубленості. Нам потрібно було щось вирішувати, адже ми не могли інтегрувати тисячу студентів у наші звичайні курси – це була зовсім інша ситуація.

Ми почали 10 березня, я це дуже добре пам’ятаю. Відтоді щотижня – нові курси, нові люди. Потік не зупинявся. Ми були в режимі постійної організації, майже не встигаючи замислюватися – просто діяли.

Особливо мене вразили старші жінки, українки, яким було за 80. Вони не знали ні німецької, ні англійської. Тому запропоновані для них курси були зовсім не такими, як звичні університетські. Ми створювали простір, де можна було просто трохи забути про те, що відбувається. Де можна було попити кави, поговорити з іншими, дізнатися, як тут живуть, як щось купити в магазині. Це був безпечний простір – з навчанням, але без тиску. Просто – приходьте. Ми поруч. Згодом багато людей переїхали з Грацуу невеликі містечка та селища, де їм було важливо влитися у місцеву громаду. Зараз такі спеціалізовані курси ми уже не проводимо”, – каже пані Гернаді.

FH JOANNEUM забезпечив усім необхідним – від викладачів зі славістичних студій  – до підручників і сертифікатів. Курси охоплювали як базову мову, так і підготовку до сертифікатів ÖSD. Додатково університет адаптував процедуру вступу, дозволивши українцям продовжити навчання або підтвердити свою кваліфікацію в Австрії.

Хто став студентом FH JOANNEUM?

Ми поцікавились, скільки українців долучилося до університетського життя за цей час і які напрями їх зацікавили.

“Українські студенти навчаються в нас на різних програмах – від IT і технічних спеціальностей до дизайну та медіа. І що мене вражає найбільше — це їхня мотивація. Вони не лише долають мовний бар’єр, а й часто мають дуже сильну академічну підготовку.

Ще у 2015 році ми запровадили просту та доступну процедуру подачі заявок для вступників із досвідом біженства — ту саму, яку згодом змогли використовувати й українці. Якщо вони мали з собою необхідні документи – чудово; якщо ні, ми приймали копії або навіть неофіційні версії. У випадках повної відсутності документів у нас діяла система визнання попередньої освіти через співбесіди та тести. Керівники програм оцінювали рівень знань студентів під час інтерв’ю або письмових завдань та надавали їм можливість навчання», – пояснює пані Гернаді.

– Чи були труднощі з адаптацією українських студентів до австрійської системи освіти?

Основна різниця полягала в шкільній системі: в Україні середня освіта триває 11 років, в Австрії – 12. Тому деякі студенти мали складати додаткові іспити, щоб компенсувати цей один рік. Але це не були завжди іспити з математики чи фізики – ми знаємо, що в цих сферах українська освіта дуже сильна. Часто це були тести з німецької чи англійської мови.

– Як змінилася ваша підтримка українців з часом?

Приблизно через півтора року після початку повномасштабної війни ми завершили спеціальні мовні програми для українців та інтегрували їх у загальні курси. Ми не хотіли підкреслювати їхній статус біженців – вони студенти, як і всі інші.

Ще один важливий момент: українські студенти, які вступають на бакалаврські або магістерські програми, звільнені від оплати за навчання — як і інші студенти з статусом біженця. Це було принциповим рішенням керівництва. Натомість стандартна оплата для студентів із третіх країн – близько 1500 євро на рік,- розповідає Birgit Hernády.

Частина з них пройшла сертифікатні програми з фокусом на академічні навички, німецьку мову в технічних сферах (MINT), а також адаптацію до австрійської освітньої системи.

Українські студенти також мають змогу проходити інтенсивні курситнімецької мови в межах європейської програми Erasmus+. Цьогоріч у липні ці двотижневі курси об’єднали українську професуру та молодь із різних університетів, давши їм змогу не лише вдосконалити мовні навички та ближче познайомитися з австрійською культурою, а й бодай ненадовго відволіктися від реалій війни.

– Скільки українських студентів зараз навчаються в FH JOANNEUM?

До 2022 року українських студентів у нас майже не було. Зараз навчається близько 30 українців, і ще 10 були прийняті на наступний навчальний рік, який розпочнеться у вересні. Тож загалом матимемо близько 40 студентів з України. Більшість із них пройшли наші курси німецької мови перед вступом.

Ми не створювали окрему програму саме для українців. Натомість запропонували підготовчий курс німецької мови – те, що є основою для навчання в університеті. Для більшості програм потрібен рівень B2, а для деяких – навіть C1. Тому студенти починають з рівня A2, навчаються протягом року й завершують курс із сертифікованим рівнем B2 (іспит ÖSD).

Але цього недостатньо – знати мову на загальному рівні ще не означає бути готовим до університетських вимог. Тому ми також проводимо заняття з академічних навичок: як читати наукові тексти, писати роботи, робити презентації німецькою. Це допомагає студентам не просто «вивчити мову», а стати повноцінними учасниками навчального процесу.

Підтримка як частина місії: що далі?

– Чи плануєте ви продовжувати або розширювати підтримку для українських студентів у найближчі роки?

Безперечно. Ми дуже зацікавлені в українських студентах, адже вони, як показала практика, надзвичайно мотивовані й сильні академічно. Загалом ми цінуємо міжнародних студентів – вважаємо, що без міжнародного середовища університет не є повноцінним. Але з українцями нам працювати особливо легко. Ми маємо спільну європейську культурну основу, подібні цінності, і навіть мови – дещо споріднені.

Більшість українців добре володіє англійською, швидко вчить німецьку. І що важливо – вони надзвичайно здібні. Наприклад, наші інженерні та ІТ-
програми є дуже вимогливими, але українські студенти справляються з ними надзвичайно добре. Навіть попри стрес і тривогу за рідних, які залишаються в небезпеці, вони докладають неймовірних зусиль і демонструють вражаючі результати. І саме це зворушує нас найбільше. Тож ми однозначно плануємо підтримувати їх і надалі”, – каже пані Гернаді.

Ідеться не лише про адаптацію, а й про збагачення: університет уже помічає позитивний вплив українських студентів на міжнародну атмосферу.

Звернення до українців

На завершення розмови ми попросили пані Гернаді поділитися посланням для тих, хто лише розглядає можливість навчання в Європі:

“Найважливіше – це, безумовно, мова. Навіть якщо ви студент і навчаєтеся англійською, щоби справді зрозуміти країну, її культуру, ментальність, – потрібно знати німецьку. Це полегшує спілкування, щоденне життя і, що не менш важливо, дозволяє уникати непорозумінь, які часто виникають, коли обидві сторони говорять не рідною мовою.

Я дуже хотіла б, щоби австрійці більше вивчали інші мови – і, зокрема, українську. Але спільну платформу ми можемо знайти передусім через німецьку. Тому я справді раджу вивчати мову хоча б на базовому рівні.

Навіть якщо хтось вирішить повернутися в Україну – знання німецької залишиться корисним. Це завжди буде містком між Україною та Австрією. А коли Україна стане частиною ЄС, кожна нова мова стане лише додатковою перевагою”.

Текст – Ольга Волинська